ЧОМУ ДИТИНА ГОВОРИТЬ НЕПРАВДУ? - 20 Лютого 2012 - дитячий садочок "СОнечко"

 ВІТАЄМО  ВАС   НА   НАШОМУ   САЙТІ !!!    
Меню сайту
Категорії розділу
МЕТОДИЧНА СКРИНЬКА [12]
відкриті перегляди занять, семінари,педради
ПРАВИЛА ДЛЯ БАТЬКІВ [1]
ВИХОВАТЕЛЮ В СКАРБНИЧКУ [8]
консультації, інформація
НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ [3]
закони,накази,положення
ДЛЯ ВАС БАТЬКИ [12]
інформація,консультації,поради, законодавчі акти
УМІЛІ РУЧЕНЯТА [2]
ДЖЕРЕЛЬЦЕ [1]
ЛІТО [1]

Архів записів
Міні-чат
200
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всего ответов: 62
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Календар
«  Лютий 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
272829

Головна » 2012 » Лютий » 20 » ЧОМУ ДИТИНА ГОВОРИТЬ НЕПРАВДУ?
17:29
ЧОМУ ДИТИНА ГОВОРИТЬ НЕПРАВДУ?

Чому дитина говорить неправду?




У батьків часто виникає питання, чому їхня дитина говорить неправду? Чи може взагалі дитина брехати? Якщо так, то чому в дитячій голівці виникають фантазії?

Тлумачний словничок:

ФАНТАЗІЯ 1. Творча уява. 2. Витвір уявлення; мрія. 3. Нічим не обґрунтована думка, вигадка. Про те, що існує лише в уяві, у мріях, а не в дійсності. 4. Дивний учинок; примха, химера.

БРЕХНЯ 1. Те, що не відповідає правді; неправда. 2. брехні Вигадки, плітки тощо.

Діти намагаються зрозуміти, як мова впливає на їхнє життя. Звісно, за допомогою слів можна зробити багато що: змалювати те, на що ніхто не очікує, образити когось, поділитися своїми думками - можна створити цілий світ. Як тільки дитина починає це розуміти, вона намагається з'ясувати всю глибину питання. І тому діти починають говорити неправду.

Діти - це дуже творчі особистості. Вони придумують історії, які схожі на сон: частина з них правдива або взята з реальності, частина - витвір їхньої творчої уяви. Діти самі погано відрізняють, що в таких історіях правда, а що - фантазія. Зростаючи, вони починають розуміти, де правда, а де ні.

Частіше за все дитина починає говорити неправду на початку третього року життя. Ще вчора такий відкритий і безпосередній, малюк раптом починає хитрувати, ухилятися від своїх обов'язків під надуманими приводами, заперечувати очевидну провину, перекладати свою вину на інших. Це турбує батьків, і вони всіма доступними засобами прагнуть позбавити дитину звички «брехати».

Чи потрібно і чи можна боротися з дитячою брехнею?

Дитяча брехня - одна з найбільш досліджуваних проблем у психології, проте впоратися з нею у повсякденному житті ще нікому не вдавалося. Деякі фахівці вважають, що боротися з брехнею взагалі і дитячою зокрема - марна справа: це частина життя будь-якої вихованої людини. Відчуття такту, хорошого тону, інтереси оточуючих або необхідність компромісу в певних ситуаціях змушують нас час від часу вдаватися до нещирості, «напівправди», а то і повної неправди, приховуючи істинні відчуття і думки.

Дитина починає говорити неправду в період активного розвитку мовлення та уяви. Це найзначніші досягнення в психічному розвитку малюка. Мовлення стає основою формування логічного мислення дитини, а уява дозволяє абстрагуватися від безпосередньо сприйманої реальності і в думках пізнавати те, що не можна побачити або почути, до чого не можна торкнутися. Функції свідомості дитини ніби подвоюються: з одного боку, вона продовжує обстежувати навколишній світ - важке тоне, вогонь горить, а з іншого - освоює світ уяви, гри і фантазій.

Треба знати, що перша, наївна і безпосередня «брехня» - ще не ознака проблеми. Більше того, у певному значенні вона - показник розвитку дитини. У традиціях української культури прийнято засуджувати і зупиняти дитячі обмани. Американські ж мами, наприклад, ставляться до цього філософськи, вважаючи, що коли з інтелектом і соціальною поведінкою у дитини все гаразд, то її вигадки і прийоми - це лише більш зрілі і логічні форми впливу на оточуючих, порівняно зі стилем емоційного тиску, що склався ще в дитинстві (істерики, сльози, випрошування тощо).

Тому не варто надмірно драматизувати ситуацію, але і не варто випускати її з-під контролю. Якщо малюк зрідка вдається до маленьких хитрощів, наприклад, з'ївши видану йому цукерочку, приходить до вас за другою, засмучуючись, що першу потягнув кіт Пушок, краще йому «повірити». Але якщо подібні прийоми стають нормою поведінки, необхідно розібратися у причинах їх виникнення.

Як правило, батьків дивує, що дитина «викручується» у подібних ситуаціях, а не говорить прямо. «Що ж нам для нього - жаль зайвої цукерки?» Швидше за все не жаль, але чи знає про це дитина? Чи не одержувала вона від вас раніше занадто різкої відмови, чи не вислуховувала нудної нотації про здорові зуби і шкоду солодкого? Ви вже й забули про це, а вона пам'ятає і наперед підстраховує себе.

Загалом, втрата безпосередності у стосунках з дорослими - певна ознака того, що дитина успішно розвивається. У неї формуються соціальні емоції: соромливість, тактовність, гордість, відчуття вини. Дозрівання змінює особистість дитини, її поведінку, спонукаючи до своєрідних «обхідних» маневрів, щоб пояснити дорослим «законність» своїх прохань, бажань, вимог. Скільки їх, суворих заборон, якими ви оточили малюка? Якщо їх надто багато, а покарання за провини дуже суворі, то дитина неминуче буде говорити вам неправду.

Які ж причини спонукають дитину говорити неправду?

Дитина говорить неправду, коли:

- почувається в небезпеці;

- боїться наслідків того, що вона скаже правду, і тому говорить неправду, захищаючи себе або інших;

- не хоче відкриватися, показувати, ким вона є насправді;

- не може привернути до себе увагу за допомогою правди, і тому використовує брехню;

- не знає (бо їй не пояснили), у чому різниця між правдою та брехнею, і тому не розділяє реальність і вигадку.

Обман як захист

Одна з причин, що провокує дитячу брехню, - це наш батьківський егоїзм і нетактовність. Ми не вважаємо дитячі ігри серйозною справою і у будь-який момент можемо відірвати дитину від її занять. Благальні слова «зараз-зараз, ну ще хвилиночку», не справляють на нас враження і навіть дратують. Так само безапеляційно відкидаємо ми намагання принести з вулиці грудку снігу, по-особливому вигнуту паличку, гладкий камінчик - справжній скарб, усе це нам видається непотребом і сміттям. І дитина починає захищатися від нас за допомогою вигадки і обману: проносить усе це в будинок потай.

Обман-компенсація

Ще одна форма дитячої брехні - хвастощі. Дитина хвалиться неіснуючими досягненнями, бо хронічно неуспішна в тому, що є головною цінністю не для неї самої, а для її батьків. Дитина стає просто жертвою батьківської пихатості. Від неї дуже багато чого чекають, а вона не в змозі виправдати цих надія і зусиль, що на неї витрачають. Діти - прекрасні психологи, вони тонко відчувають розчарування і роздратування близьких. Їм дуже хочеться відповідати вимогам, що висуваються, але їм це не вдається... Тоді вони і починають «вигадувати» свої успіхи. Наприклад, дитина може заявити батькам, що сьогодні вона була кращою, і вихователь усім ставив її за приклад. Хвалькуватий «брехунець» - це недохвалена дитина. Переступіть через свою суворість і знайдіть мотив частіше захоплюватися дитиною, демонструючи їй свою любов.

Фантазії скривдженої дитини

Часто дитину спонукає до обману уражене самолюбство. Вона дуже чутлива до оцінок оточуючих, їхнього ставлення до себе. І якщо ці оцінки упереджені, або ж дорослий грубий з дитиною, то вона починає огризатися, грубити чи вигадувати історії, що ніби витісняють ці образи. Переінакшуючи болючу для свого самолюбства подію, дитина відчуває полегшення, в уяві «розправляючись» із кривдником, відновлює справедливість, якої не може досягти в реальності. Ми, дорослі, самі нерідко грішимо цим. Було б неправильним зупиняти такі дитячі вигадки, що мають певний терапевтичний ефект і допомагають малюкові справитися із суворою дійсністю. Але, вислуховуючи дитячу «версію» події і морально підтримуючи малюка, варто все ж таки поступово вселяти йому такі думки: треба вміти визнати свою провину, чесних людей завжди поважають за те, що вони не бояться говорити правду.

Старші діти теж люблять вигадувати. Вони розказують небилиці про нібито бачені ними інопланетні кораблі; стверджують, що знають секрет безсмертя і можуть поглядом пересувати предмети. Люблять хвастнути підлітки, та і цілком солідні дорослі теж. Проте потреба злегка прибрехати - не зовсім безпричинний «обман», просто причина не завжди лежить на поверхні: хочеться додати значущості своїй персоні, привернути пильнішу увагу, викликати до себе інтерес, а зробити це інакше не вдається. Проте якщо нестримні фантазії дітей не супроводжуються реальними досягненнями, вони перетворюються на порожню мрійливість: замість того щоб добиватися реальних успіхів, малюк тільки те й робить, що малює у своїй уяві блискучі перемоги, але палець об палець не вдарить, щоб зробити їх реальністю. З таких юних «вигадників» цілком можуть вирости дорослі нероби з великими претензіями. Тому підтримувані у дитини баланс між вигадкою і реальністю все-таки потрібно, і якщо фантазії замінюють йому всі види активності, необхідно повертати її до реальності.

Поради батькам

Поясніть дитині, що правда важлива для Вас. Дайте зрозуміти, що Ви чекаєте від неї правди, навіть якщо зізнатися в чомусь буває складно. Адже правда - це те. що дозволяє людям довіряти один одному, а ви хочете завжди довіряти своїй дитині.

Покажіть приклад чесності. Діти уважно стежать за нами, навіть якщо ми трохи змінюємо інформацію, щоб краще керувати ситуацією. Здається, це так просто - сказати дитині, що телевізор зламаний, коли ви просто не хочете, щоб вона його дивилася! Але не сподівайтеся, що дитина не помітить цієї маленької брехні.

Не обманюйте дитину - ви для неї взірець. Приклад батьків, родичів для дитини не менш важливий за інші виховні методи.

Уникайте наклеювати на дитину ярлик «брехуна». Це звичайно працює з точністю до навпаки. «Наклеюючи» на дитину ярлики, ви підштовхуєте її до підтримки надв'язуваної ролі.






Категорія: ДЛЯ ВАС БАТЬКИ | Переглядів: 657 | Додав: Адміністрація | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]